Сценарій позакласного заходу з історії України “Україно моя, Україно…” Українська національна символіка

Сценарій

позакласного заходу з історії України

“Україно моя, Україно…”

Українська національна символіка

Підготувала:

викладач суспільних дисциплін Журбіцька Л.М.

Тема: “Україно моя, Україно...”

Українська національна символіка.

Мета: Ознайомити учнів з націо­нальною символікою України: гербом, прапо­ром, гімном, символічним значенням кольорів прапора, знака тризуба. Виховувати повагу до державних символів, формувати національну свідомість.

Оформлення: Державний прапор Украї­ни, ілюстрації (картини, малюнки на тему “Україна”), касети із записами пісень про рідну землю, рушники.

Форма проведення: бінарний інтегрований урок з елементами усного журналу.

Епіграф:  Свою Україну любіть,

Любіть її…во время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

Хід уроку

Вступне слово викладача

Сьогоднішня зустріч пройде у формі усно­го журналу, який має чотири сторінки:

перша сторінка – “Герб – Тризуб”;

друга – “Національні прапори”;

третя – “Гімн України”;

четверта – “Народнопоетичні символи України”.   

Сторінки усного журналу будуть гортати члени краєзнавчого гуртка.

У конституції України (ст.20) вказано:

Державними символами України є:

·        Державний Прапор України

·        Державний Герб України

·        Державний Пмн України

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційно­го складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державно­го Герба України є Знак Княжої Держави Во­лодимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційно­го складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та по­рядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Сьогодні погляди мільйонів людей звертаються до своєї історії, культури. Ще до кінця не вивченою сторінкою нашої історії є символіка – державна, національна, народна.

Перша сторінка

“Герб – тризуб”

Як свідчать історичні джерела, східні слов'яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними могли бути хрест, квадрат, ромб, коло, пізніше – зірки, квіти, зброя, звірі, птахи тощо.

 Перша згадка про знаки в літописах належить до X ст. Посли київського князя Ігоря (912–945) при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки, що служило символом їхніх повноважень.

 За Київської Русі тризуб стає висококнязівським знаком його зображення відоме з печатки Святослава Ігоревича (загинув 972 р.), де чітко вирізняється князівський знак у вигляді «Ш» – тризуб, відомий нам сьогодні як знак Рюриковичів.

Згодом цей знак карбується і на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославича (980–1015).

 Тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Воликському. Його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено також на гербі французької королеви Анни (дочки великого князя Ярослава Мудрого). Слово герб – відмітний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, печатках, документах; Державний герб – офіційна емблема держави.

Існує близько сорока версій про походження тризуба: тризуб як первісне обожнювання рибальського знаряддя, згодом як символ влади; це уособлення трьох природних стихій – повітря, землі і води; зображення атакуючого сокола і т. д.

Цікаві міркування з приводу пояснення значення тризуба висловив відомий український історик Михайло Грушевський: “... Головне те, що се оздоба питоменна, не запозичена, не видумана, а зв'язана з нашою тисячолітньою державою, політичною і культурною історією”.

Після смерті Володимира Святославича знаки тризуба ще довгий час зберігалися на монетах великого князя Святополка (1015–1019 рр.), Ярослава Мудрого (1019–1054).

У період феодального роздроблення Русі тризуб поступово витісняється з ужитку: на Київській землі використовують зображення святого архистратига Михаїла, а на західноукраїнських – лева, що дереться на скелю.

Друга сторінка

“Національні прапори України”

Прапор як символ чи засіб сигналізації виник за античних часів і поширився в Європі в добу середньовіччя. Найвживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний, жовтий кольори.

Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом-двозубом, а корогва Галицько-Волинського князівства – блакитна із золотим левом.

Великого розквіту набуло українське прапорництво в героїчну козацько-гетьманську добу. “Малиновий” прапор став основним у запорізьких козаків. У козацьких полках були корогви інших кольорів: жовті, сині, зелені. Синя й жовта барва найчастіше трапляються в козацькому одязі часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648–1654).

Звучить “Козацький марш”.

Жовто-сині прапори використовували українські січові стрільці.

22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про державний прапор УНР, який був жовто-блакитним. Вибір кольорів був умотивований такими міркуваннями: символами України є чисте небо (синій колір) та пшеничне поле (жовтий колір).

Наш стяг – пшениця у степах

Під голубим склепінням неба.

Третя сторінка

“Гімн України”

Слово «гімн» грецького походження (похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Слова національного гімну “Ще не вмерла Україна” написав у 60-х роках минулого століття відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський (1839–1884). Музику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький (1815–1870). Музику до нього писали й інші українські композитори, зокрема, Кирило Стеценко.

Звучить гімн “Ще не вмерла Україна” (співають учні).

Гімн “Ще не вмерла Україна” перейнятий мотивами українського романтизму ХІХ століття.

Четверта сторінка

“Народнопоетичні символи України”

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусину вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії.

“Чим хата багата, тим і рада”, “Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха”, “Де будь, там будь, а свою хату не гудь”, “Де хата не метена, там дівка не плетена”… Це лиш часточка із немеркнучих, перлин народної мудрості про отчий дім.

Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

Пісня “Душі криниця”( сл.А. Демиденко, муз.О. Морозов).

Щаслива доля поета Андрія Малишка: його “Пісні про рушник” судилося стати народною. (муз. Платона Майбороди).

Звучить “Пісня про рушник”.

Рушник. Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній наш символ.

Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров'я в сім’ї. Все наше життя проходить поруч із рушником: ушановуємо народження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь...

За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід:

 Ой мамо, голубко, не плач, не ридай –

 Готуй рушники і хустки вишивай.

 Є. Гребінка.

В українців, як і в багатьох народів світу, є свої улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, вишня, верба, калина.

“Без верби і калини нема України”;

“В’ється, як барвінок”;

“Там криниця, де вербиця”;

“Дівка, як верба: де посадиш, там і прийметься”.

Ось деякі постійні народні порівняння:

-       Високий, як тополя;

-       Гнучка, як тополя;

-       Дівка, як тополя;

-       Гарна, як калина;

-       Дівчина, як калина;

-       Розцвіла, як калина;

-       Цвіте, як калина.

І. Франко писав:

 Червона калино, чого в лузі гнешся?

 Чого в лузі гнешся?

 Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

 До сонця не пнешся?

Ця рослина здавна шанована на Україні. Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Дівчата весною прикрашали коси її квітами.

Звучить пісня “Три поради”( сл. Ю. Рибчинського та муз. І. Поклада).

Так, калина – народнопоетичний символ .