План – конспект уроку з предмету:

 «Історія України»

на тему: «Українські землі в складі Польщі»

  

 Українські землі в складі Польщі

Завдання уроку:

-  Розкрити становище і розвиток українських земель у складі Польщі. З’ясувати етапи політики правлячих кіл Польщі щодо українців. Охарактеризувати українські політичні сили і перебіг політичної боротьби в країні.

-  Розвивати в учнів уміння аналізувати, зіставляти, робити висновки.

-  Виховувати учнів у дусі толерантності і поваги до історії свого народу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник О.І.Пометун, К.М.Гулак (ст. 177-182), атлас; роздавальний матеріал: таблиці «Етапи політики польських правлячих кіл щодо західноукраїнських земель», «Українські політичні організації», «Тренувальні тести»; презентація «Західноукраїнські землі в складі Польщі».

Основні поняття і терміни: асиміляція, осадники, пацифікація.

Основні дати:

-  1921р. – входження Західної Волині до складу Польщі.

-  1923р. – входження Східної Галичини до складу Польщі.

-  1921-1925рр. – діяльність українського Таємного університету у Львові.

-  31 липня 1924р. – прийнято закон, за яким польська мова проголошувалась державною, а вживання української мови в державних установах заборонялась.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1.       Коли було проголошено ЗУНР?

2.       Коли було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР?

3.       Які держави розділили українські землі після поразки визвольних змагань?

4.       Які міжнародні договори закріплювали розподіл українських земель?

Підсумок викладача (супроводжується показом на карті українських земель, що увійшли до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини):

-  Як бачимо, українські землі після поразки визвольних змагань увійшли до складу СРСР (Наддніпрянська Україна), Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь), Румунія (північна Буковина, Південна Бессарабія, Хотинщина) та Чехословаччини (Закарпаття).

ІІІ. Повідомлення теми та завдань уроку.

(Підручник ст. 177-182 записати в зошит тему і план уроку).

1.  Правовий статус українських земель у складі Польщі.

2.  Економічне та соціальне становище населення.

3.  Діяльність українських політичних організацій.

4.  Сприймання і усвідомлення нового матеріалу.

Перше питання.

Розповідь викладача.

-  У Польщі, де проживало найбільше українців, до того ж з високою національною свідомістю, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, переслідуючи стратегічну мету – суцільну колонізацію українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин час від часу коригував свій курс. За період 1919-1939рр. чітко вирізняються такі етапи політики польських правлячих кіл щодо земель. Де переважну більшість населення складали українці (додаток 1).

-  У 1919-1923рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українські землі, а також навести вагомі докази на знак того, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська  конституція 1921р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і в навчанні в початкових школах. До того ж, законом від 26 березня 1922р. надавалось самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам – Львівському, Станіславському, Тернопільському). Але, як тільки 14 березня 1923р. Рада послів Англії, Франції, Італії, Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, всі ці права залишились на папері. В цей період українське населення теж намагалось відстояти свої права, вдаючись до акцій протесту, збройних виступів. Але в існування української державності в дійсності ніхто в Європі не був зацікавлений.

Друге питання.

Розповідь викладача.

У 1923-1926рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на національну асиміляцію меншин. Для здійснення цієї мети уряд Польщі визнав поділ країни на дві господарські території: Польщі «А» до якої входили корінні польські землі і Польщі «Б», що складалась переважно із західноукраїнських  і білоруських земель. Щодо Польщі «Б» то застосовувалось штучне стримування соціально-економічного розвитку і скасування поступок національних меншин. 31 липня 1924р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалась державою. Почалось закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялись польські колоністи-осадники. (додаток 2), яким виділялись кращі землі.

Політична криза 1926р. призвела до нового повороту у політиці стосовно українців. Третій період (1926-1937рр.) пов'язаний із встановлення режиму «санкцій» на чолі з Ю.Пілсудським. Суть нового курсу полягала у державній асиміляції національних меншин. (додаток 2), водночас з відмовою від асиміляції національної. Важливим елементом нової моделі національної політики стала спроба перетворити, Волинь на «колиску польсько-українського порозуміння». Втім, така політика проводилась не без наміру викликати розкол серед українців.

Коли тиск польського уряду став нестерпним, українське населення. Обстоюючи власні інтереси, вдалось до силових дій. Весною 1930р. на території Волинського, Волинсько-Львівського, Тернопільського, Станіславського воєводств відбувалося понад 3 тис. протестів.

Польська сторона відповіла масовими акціями «пацифікації» (додаток 2). У 1939р. на Поліссі в м.Березі Картузькій було створено концентраційний табір, де здебільшого утримували українців.

Але, починаючи з 1937р., польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед загрозою другої світової війни вони боялись, що українське питання виявиться розмінною картою у великій грі, а будь-які поступки українцям стануть сприятливим грунтом для сепаратизму (додаток 2). Прокотилась нова хвиля репресій.

Третє питання.

Завдання.

За розповіддю викладача заповнити таблицю (додаток 3).

У Польщі на 1925р. існувало 12 українських політичних організацій.

Найбільшим і наймогутнішим виявилось Українське народно - демократичне об’єднання (УДО), яке утворилося у 1925р. і було легальною організацією інтелектуальної еліти краю. Лідерами об’єднання були Д.Левицький, В.Мудрий, О.Луцький. УНДО виступало за конституційну демократію і незалежність України (коли цьому сприятимуть обставини).

Поряд з легальною українською політичною організацією зростала підпільно ще одна сила, якій судилося стати провідником українського руху – націоналістичний рух. Ідеологічною основою якою стала ідеологія інтегрального націоналізму Д.Донцова.

Додаток 4.

Організаційні витоки були пов’язані з діяльністю Української військової організації (УВО), що була створена у Празі 1920р. УВО об’єднавшись з іншими націоналістичними групами трансформувалась в Організацію українських націоналістів (ОУН). Її лідером став Євген Коновалець, активними членами організації були С.Бандера, А.Мельник.

Визначали своїм головним завданням організацію боротьби за незалежність України, рішучі дії заради національних інтересів, виправдовували будь-які засоби боротьби.

Впливати на політичну свідомість українського суспільства прагнула і Комуністична партія Західної України (КПЗУ) утворена у 1919р. Вона ставила собі за мету об’єднання Західної України з УСР.

Лідерами партії були Р.Кузьма, М.Заячківський.

(Перевірити виконання завдання)

Значну роль у західноукраїнському суспільстві відігравала греко-католицька церква, очолювана митрополитом Андреєм Шептицьким.

З історичним портретом А.Шептицького ознайомлює учнів Ю.Туряк (додаток 5)

V. Узагальнення і систематизація знань. Виконання тестових завдань. (Додаток 6)

VI. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання §15.

Питання для дискусії:

Чому український рух був представлений цілим спектром політичних організацій, а не однією загальнонаціональною.

                                                                                                           Додаток 1

Етапи політики польських правлячих кіл щодо західноукраїнських земель

Роки	Зміст
1919-1923рр.	Політика поступок та обіцянок, що мала декларативний характер
1923-1926рр.	Політика, спрямована на національну асиміляцію меншин
1926-1937рр.	Політика, спрямована на державну асиміляцію національних меншин
З 1937р.	Посилення політики репресій, депортації українців

Додаток 2

Основні поняття і терміни

Асиміляція – уподібнення, злиття одного народу з іншим, внаслідок чого один із них втрачає свою мову, культуру, національну свідомість.

Державна асиміляція національних меншин – політика, спрямована на перетворення національних меншин у складову певної політичної нації.

Національна асиміляція національних меншин – політика, спрямована на створення одно національної держави.

Осадництво – політика польської влади в західноукраїнських землях, спрямована на заселення їх польськими колоністами.

Пацифікація – політика польської влади на західноукраїнських землях, спрямована на придушення виступів корінного населення за допомогою поліції та військ.

Сепаратизм – прагнення до відокремлення.

Додаток 3

Українські політичні організації

Назва	Дата утворення	Лідери	Основні цілі

Додаток 4

Інтегральний націоналізм, як нова ідеологія

 Додаток 5

Постать в історії

Андрей Шептицький (1865-1944) — митрополит Української греко-католицької церкви, громадський діяч. Народився на Львівщині в старовинній графській українській родині. Після закінчення університету (він учився в Кракові, Вроцлаві, Відні, Мюнхені) хлопець обрав релігійне служіння. Благословення на те, щоби стати греко-католицьким ченцем, — отримав від самого Папи римського. У віці 33 років його призначили Станіславським єпископом. Шептицький першим почав використовувати рідну мову в спілкуванні з вірними. 1901 р. його урочисто висвятили на Галицького митропо­лита греко-католицької церкви. Митрополит усіляко підтримував український національний рух і навіть звертався до австрійського уряду за підтримкою у створенні незалежної української держави. Такі погляди призвели до арештів як російською (1914), так і польською владою (1918, 1923).

Злочини радянської влади, які торкнулися і родини Шептицьких (було вбито брата з родиною, пограбовано маєток), призвели до сподівань на німецьке зві­льнення у 1941 р. Але митрополит невдовзі розчарувався. Щодо винищення євреїв, написав листа Папі римському із засудженням нацизму. За згодою Шептицького євреїв переховували у греко-католицьких монастирях і навіть у митро­поличій резиденції; він особисто урятував три сотні єврейських дітей. Митропо­лит підтримав ідею створення Першої української дивізії «Галичина»: «Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії».

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 р., похований у підземеллі собору Св. Юра у Львові.

   

Додаток 6

Тренувальні тести

1. Автором ідеології інтегрального націоналізму був

А. Д. Левицький          

Б. Д. Донцов      

В. Є. Коновалець

2. Установіть відповідність між термінами та їх визначеннями

1 пацифікація              

2 осадництво               

3 інтегральний націоналізм

А ідеологія ОУН, що заперечувала ліберальні цінності й проповіду­вала рішучі дії заради національ­них інтересів

Б придушення страйків і селянських виступів за допомогою поліції та армії

В політика заселення польськими колоністами західноукраїнських та західнобілоруських земель

3. Провідною підпільною організацією Галичини,       що ставила на меті створення незалежної Української держави, була

А Комуністична партія Західної України       

Б Організація українських націоналістів       

В Українська соціал-радикальна партія

Г Союз визволення України

4.  Який із українських навчальних закладів працював у Польщі?

А Український вільний університет

Б Педагогічний інститут ім. Драгоманова

В таємний Український університет

Г Українська господарська академія

5. Яка з названих політичних партій діяла в міжвоєнний період на території Польщі?

А УНП                Б КП(б)У

В УПСР              Г УНДО