МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА УРОКУ З ПРЕДМЕТУ: «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ» на тему: «Німеччина у 20-30-х рр. XX ст.»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА УРОКУ

З ПРЕДМЕТУ: «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ»

на тему: «Німеччина у 20-30-х рр. XX ст.»

Підготувала:

Викладач історії

Журбіцька Л.М.

ТЕМА: «Німеччина у 20-30-х рр. XX ст.»

МЕТА УРОКУ: стимулювати інтерес учнів до вивчення історії, їх дослідницьку діяльність; формувати та розвивати пізнавальну активність учнів, творчі здібності; розвивати вміння самостійно одержати нові знання та поєднувати їх в єдину сис­тему, стимулювати саморозвиток уч­нів; розвивати індивідуальні пізна­вальні здібності учнів; виховувати творчу особистість, здатну прийма­ти свої рішення, уміти знаходити й виправляти помилки в роботі ін­ших учасників проекту та відстоювати власні судження й твердження.

ТИП УРОКУ: дослідницько-твор­чий.

ТИП ПРОЕКТУ: написання науково-до­слідницьких робіт, виступи із захисту проектів.

ОБЛАДНАННЯ: політична карта Європи, учнівські проекти, науково-дослідницькі реферати, список рекомендованої літератури.

РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЕКТУ:

·        узагальнити й розширити знан­ня учнів з теми «Німеччина в 20-30-х рр. XX ст.»;

·        формувати вміння аналізувати хід історичних подій в 20-30-х рр.ХХст.;

·        розвивати самостійну дослід­ницьку діяльність учнів; навчати учнів висловлювати власну думку, виступати перед аудиторією, робити висновки, вміти слухати своїх однокласни­ків і захищати власні судження й твердження.

Провідні поняття та положення: на­цизм, Веймарська республіка, нацистська диктатура, демагогія, то­талітарний режим, антисемітизм, расизм.

Основні дати та події:

·        3 листопада 1918 р. – повстання моряків і солдатів у Кілі, поча­ток революції;

·        30 жовтня 1918 р. – 31 липня 1919 р. – Листопадова револю­ція в Німеччині;

·        31 липня 1919р. – проголошен­ня Веймарської республіки;

·        січень 1919 р. – утворення Ні­мецької робітничої партії;

·        жовтень 1923 р. – збройне пов­стання робітників у Гамбурзі;

·        7-9 листопада 1923 р. – «пив­ний путч» у Німеччині;

·        листопад 1932 р. – НСДАП от­римала 11,7 млн голосів;

·        30 січня 1933 р. – президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.

Особи в історії: Ф. Еберт, П. фон Гінденбург, А. Гітлер (Шікльгрубер).

ХІД УРОКУ

       I.            Повідомлення теми і мети уроку, мотивація навчаль­ної діяльності

Теми проектів

1. Причини, хід і наслідки Листо­падової революції 1918 року.

2. Веймарська Конституція.

3. Особливості соціально-політич­ного життя Веймарської респуб­ліки.

4. Встановлення нацистської дик­татури. Внутрішня політика ре­жиму.

5. Історичний портрет. А. Гітлера. Антисемітська політика.

Викладач. Пройшло 78 років від початку Другої світової війни. Але ще живі свідки й очевидці, які й до­тепер пам'ятають ці події. Війна принесла сльози і страждання мільйонам людей на Землі, які не тільки втратили своїх рідних і близь­ких людей, але й самі постраждали в ці роки, переживши страхіття війни та окупацію. Після захисту проектів ви маєте висловити власну позицію щодо проблемного питання нашого уроку: «Чи можна було не допустити фашистів до влади?» 

Урок-захист проектів відбувається за схемою: індивідуальні виступи учнів, які підготували проекти (згідно з вибраними учнями темами проектів). Після кожної доповіді учасників проекту учні дають оцін­ку проекту і доповнюють виступи.

    II.            Захист проектів

1.  Причини, хід і наслідки Листопадової революції

Причини революції:

1)    Поразка Німеччини в Першій світовій війні (загострення со­ціально-економічних обставин у зв'язку з тяжкими матеріаль­ними і людськими втратами – 2 млн. убитих, 4,5 млн. поране­них, 1 млн. полонених).

2)    Дорожнеча,  голод,  зростання податків, збільшення тривалості робочого дня.

3)    Зростання шовінізму та расизму

4)    Вплив революції 1917 р. у Росії.

3 листопада 1918р. – повстання моряків в Кілі, які відмовилися виконувати наказ командування вийти в море і вступити в бій з переважаючими силами британців.

Гаслами революції були:

•         скасування військового стану;

•         відновлення демократичних свобод;

•         8-годинний робочий день.

Повстання моряків підтримали в інших містах і регіонах Німеччини.

9 листопада 1918 р.  – повстання в Берліні. Імператор Вільгельм II утік до Нідерландів. Сформовано новий уряд – Раду народних уповноважених (РНУ) на чолі з правим соціал-демократом Ф. Ебертом.

Уряд вжив низку заходів:

1)    Скасував облоговий стан.

2)    Відновив свободу слова, зборів, спілок.

3)    Оголосив амністію політичним в'язням.

4)    Скасував деякі реакційні за­кони.

5)    Запровадив 8-годинний робочий день.

6)    Обіцяв надати допомогу безробітним.

Але залишились недоторканними:

•         колишній офіцерський корпус;

•         чиновництво.

16-21 грудня 1918 р. – відбувся І загальнонімецький з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів, який підтримував Раду народних уповно­важених і призначив на 19 січня 1919 р. вибори до Установчих (Національних) зборів. Цим були незадоволені ліві сили.

Кінець грудня 1918 р. – ліві сили об'єдналися в Комуністичну партію Німеччини, які вирішили бойкоту­вати скликання Установчих зборів.

5 січня 1919 р. – в Берліні відбулися масові демонстрації, в яких взяли участь 150 тис. осіб. Було створено військово-революційний комітет, який намагався вести переговори з урядом.

11 січня 1919 р. – урядові війська розгромили повстання. Вбито К. Лібкнехта та Р. Люксембург.

19 січня 1919 р. – відбулися вибори до Установчих зборів.

11 лютого 1919 р. – Установчі збори обрали Ф. Еберта президентом краї­ни. Створено коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом.

Наслідки Листопадової революції:

-       Повалення напівабсолютистської монархії.

-       Проголошення республіки.

-       Повернення демократичних прав і свобод.

-       Запроваджено 8-годинний ро­бочий день.

-       Прийнято низку законів для сільськогосподарських робіт­ників.

2. Веймарська Конституція. Особливості соціально-політичного життя Веймарської республіки

31 липня 1919 року Установчі (На­ціональні) збори у м. Веймарі схвалили Конституцію, яка увійшла в історію як Веймарська. Політич­ний устрій Німеччини формувався за Веймарською Конституцією.

Склад:

-       Президент, який очолює вико­навчу владу.

-       Центральний уряд, який при­значається президентом і здійс­нює контроль над податками і релігією.

-       Законодавча влада. Парламент складається з двох палат: ниж­ньої палати (рейстаг), верхньої палати (рейхсрат).

Висновки:

1)    За 14років (31 липня 1919р. до 1933 р.) існування Веймарська республіка переживала неоднора­зові соціально-політичні кризи.

2)    Березень 1920 р. – спроби дер­жавного перевороту під керівництвом юнкера Каппа і генера­ла Людендорфа.

3)    Жовтень 1923 р. – виступ «про­летарських сотень» КПН у Гамбурзі.

4)    Листопад 1923 р. – фашист­ський путч («пивний путч») у Мюнхені.

3. Встановлення нацистської дик­татури. Внутрішня політика режиму

Причини встановлення фашист­ської диктатури:

·        Економічна криза.

·        Соціальні суперечності.

·        Неспроможність правлячих кіл керувати країною.

·        Слабкість Веймарської респуб­ліки.

·        Відсутність єдності серед пар­тій.

·        Невдоволення населення умо­вами Версальського миру.

У 1919 р. А. Гітлер створив Націонал-соціалістичну партію, яка поступово стала провідною партією Німеччини. У 1920 р. партію перейменували в Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини, яка висунула свою програму. Нацист­ську партію підтримували робітни­ки і селяни, а також дрібна і середня буржуазія. А. Гітлером були ство­рені:

-       штурмові загони (СА) – осо­биста армія А. Гітлера під ко­мандування Е. Рема;

-       охоронні загони (СС) – до 52 тис. під керівництвом Г. Гімлера.

30 січня 1933 р. Президент П. Гінденбург призначив А. Гітлера рейхсканцлером, який запровадив «но­вий порядок».

4. Історичний портрет А. Гітлера. Антисемітська політика

Історичний портрет А. Гітлера (Шікльгрубер) - (1889-1945рр.).

Австрієць. Народився в м. Брандау на баварському кордоні в родині митного службовця.

Прізвище Гітлер батько майбутньо­го фюрера успадкував від румунського нафтопромисловика Гітлера, з дочкою якого він мав одружитися, отримавши при цьому великі капі­тали, а натомість взяти прізвище тестя. Проте Софія Гітлер, так і не ставши дружиною Шікльгрубера, померла до укладення шлюбу, а но­ве прізвище вже перейшло до Шікльгрубера-старшого. Одружив­шись із служницею сімейства Гітлерів – Кларою Пінц (матір'ю А. Гіт­лера), Шікльгрубер залишився при власних інтересах.

Змалку був замкненим, самотнім.

Гітлер не здобув якоїсь закінченої  освіти, хоча з дитинства у нього виявилися художні здібності. Реальне училище покинув, а вступити до Вищої академії мистецтв не зміг. З того часу й до 1913 р. мешкав у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Деякий час працю­вав декоратором і художником поштових листівок. Цього ж, 1913 р.: переїхав до Мюнхена. Там у 1914 р. пішов добровольцем до німецької армії. Воював на фронтах Першої світової війни, двічі був нагородже­ний хрестом другого і першого сту­пенів, одержав єфрейторські на­шивки.

Успішна кар'єра А. Гітлера почалася  після Першої світової війни зі всту­пом його до Німецької робітничої партії. Згодом став його лідером і перейменував на Націонал-соціа­лістичну робітничу партію.

Багато працював над собою, над своїм голосом, удосконалював ораторські здібності.

8-9 листопада 1923 р. разом із гене­ралом Е. Людендорфом організував «пивний» путч у Баварії, який про­валився. За це суд присудив його до п'яти років в'язниці. Проте судовий процес зробив його національним героєм. У грудні 1924 р. був достро­ково звільнений з Ландсберзької тюрми. У тюрмі написав свою зна­мениту книгу «Майн кампф».

3 січня 1933 р. – рейхсканцлер Ні­меччини. Після смерті Гінденбурга у 1934 р., об'єднав посаду рейхсканцлера з посадою президента.

А. Гітлер був ініціатором розв'язання і Другої світової війни, одним із організаторів масового винищення військовополонених і мирного населення на окупованих територіях.

Зі вступом радянських військ у Берлін покінчив життя самогубством. Міжнародний Нюрнберзький трибунал за злочини проти людства і  визнав А. Гітлера військовим зло­чинцем.

Трагедія Німеччини полягає в тому, що нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Вночі 28 лютого 1933 р. вони підпа­лили рейхстаг, звинувативши в цьо­му КПН.

Ще в 1920 році А. Гітлер проголосив на зборах НРП програму з 25 пунк­тів. Серед них були положення про створення «Великої Німеччини» та її колоніальної імперії, розрив Версальського договору, боротьбу з ко­мунізмом, позбавлення євреїв гро­мадянських прав, конфіскацію ве­ликих універсальних магазинів; зниження цін; ліквідацію буржуаз­ної преси, запровадження загально­го військового обов'язку.

На початку серпня 1932 р. прези­дент Гінденбург запропонував Гітлерові очолити уряд, але за умови, щоб він спирався на більшість у рейхстазі, якої нацисти не мали. Промисловців таке половинчасте рішення також не влаштовувало. Від їхнього імені 29 серпня Шахт надіслав Гінденбургу лист, наполя­гаючи на передачі влади Гітлеру без жодних умов і вимагаючи, щоб, крім того, забезпечувалася «вирішальна участь нацистської партії в уряді». 19 листопада з ініціативи Шахта й банкіра Шредера Гінденбургу було надіслано нову петицію промисловців: запросити до керування країщу нацистську партію. Демарш підписали  рурські  магнати  Тіссен, Феглер, Рейш, Росберг, Шредер, Шахт.

Просування фашистів до влади, події:

1)    31 липня 1932 р. – на виборах до рейхстагу фашисти одержали 37,4 голосів виборців і 230 із 608 місць.

2)    30 серпня 1932 р. – Германа Герінга обрано головою рейх­стагу.

3)    30 січня 1933 р. – Гітлер при­значений канцлером.

4)    23 березня 1933 р. – рейхстаг прийняв закон про надання Гіт­леру надзвичайних уповнова­жень.

Антисемітизм, його риси

Антисемітизм – одна із форм національної нетерпимості, яка виражалася у ворожому ставленні до євреїв.

Антисемітизм був державною полі­тикою Німеччини. Євреї були позбавлені громадянських прав, з 1939 р. почалися масові єврейські погроми. Важливе місце в ідеології та практиці нацизму посідав расизм. Німці проголошували себе найви­щою расою. Німецька диктатура ліквідувала демократичні порядки, права і свободи громадян, запрова­дила однопартійну систему в Німеч­чині, встановила контроль над усіма сферами соціально-економічного і культурного життя країни. Зовніш­ня політика Німеччини була спря­мована на розподіл уже поділеного світу.

Відповіді учнів на проблемне запи­тання: «Чи можна було не допусти­ти фашистів до влади?» (Гра «Мікро­фон»)

III. Закріплення нових знань і вмінь учнів

Робота зі словником

Поясніть зміст термінів і понять: «нацизм», «антисемітизм», «система фюрерства».

IV. Підбиття підсумків, оціню­вання результатів уроку

V. Домашнє завдання

Підготувати проекти до теми: «Між­народні відносини провідних країн світу у 30-х рр. XX ст.».

Кожна група учнів одержує тему но­вого проекту (тему проектів учні обирають самостійно).

Теми проектів

1. Зовнішньополітичні пріоритети СРСР у 1930-і рр.

2. Виникнення двох вогнищ війни.

3. Консолідація сил агресії.

4. Переддень війни.

Список літератури

1.     Атлас із всесвітньої історії. 1914 – 1939 рр.: 10 клас. – К.: НВП «Картографія», 2001.

2.     Воропаєва В. В., Татаринов М. В. Всемирная история. 11 кл. Ответьі на вопросьі зкзамен. бил. гос. итог. аттестации. – X.: Ранок, 2002.

3.     Всемирная история. Новейший период (1914-1939): Уч. пособие для 10 кл. средней общеобр. Шко А. Р. Давлетов и др. – Запорожье: Просвіта, 2000.

4.     Всесвітня історія. Новітні часи (1914-1945 ): Підручник для 10 кла­су сер. шк. / Рожик М. Є. та інші. – К.: Генеза, 1998.

5.     Всесвітня історія: 1914–1939 рр.: Навчальний посібник для 10 кл. сер. заг. шкіл / Авт.-упоряд.: Бердичевський Я. М., Ладиченко Т. В. – 4-те вид. –  К.: А.С.К., 1999.

6.     Дрібниця В. О. Всесвітня історія. Новітня історія. Частина перша. 1914-1939. Посібник для 10 класу. – К.: Фаренгейт, 1999.

7.     Кенц Г. І. Використання сучасних технологій на уроках всесвітньої іс­торії. 10 клас. – X.: Вид. група «Ос­нова», 2004.

8.     Середницька Г. В. Всесвітня історія. 10клас. Опорні конспекти. – К.: А.С.К.,2005.

9.     Турченко Ф. Г. Новітня історія Ук­раїни. Частина 1. 1917–1945.10 клас: Підруч. для серед., загальноосвітніх шкіл. – К.: Генеза, 2000.